Гайворонська районна рада
Гайворонський район, Кіровоградська область

Адміністративно-територіальний устрій

                            

Т е р и т о р і а л ь н и й

у с т р і й

Гайворонський район утворений у 1935 році. Розташова­ний в західній частині Кіровоградщини і є найвіддаленішим від обласного центру. Межує з Савранським і Балтським районами Одеської, Бершадським - Вінницької, Уманським -Черкаської і Ульяновським - Кіровоградської областей.

У IX столітті територія району входила до складу Київської Русі. Згодом тут панували кочів'я печенігів, а з ХІІ століття -половці. У середині XIII ст. південно-східне Поділля стало вот­чиною татаро-монголів.

У 1569 році після Люблінської унії, коли Польща і Велике Князівство Литовське об'єднались в єдину державу - Річ Пос­политу, утворюється Брацлавське воєводство. Воно поділяло­ся на 3 повіти Брацлавський, Вінницький та Звенигородський. Нинішня територія району входила до Брацлавського повіту. Посилювалося визискування селян, національне і релігійне гноблення. З 1648 р. по 1652 р. територія району була у складі Козацької держави.

Наш Прибузький край неодноразово спустошували набіги турків і татар. А 1672 р. його окупувала турецька армія Мухаммеда IV разом з татарами. Окупація тривала до 1699 р.

Після третього територіального поділу Польщі, Правобе­режжя України в т.ч. наше Прибужжя у 1793 р. приєднано до Росії. Відповідно до Указу Павла І від 21.11.1796 року наміс­ництво ліквідується і його територія в основному відходить до Подільської губернії. Такі населені пункти як Гайворон, Струньків, Струньківський Ташлик, Поліампіль (Долинівка), Темна (Червоне), Вікнина, Берестяги, Мощена, Хащувата, Могильна, Сальків, Завалля, увійшли до складу Гайсинського повіту, Сол-гутів, Вільшанка (Котовка), Соломія - до Ольгопільського, Бандурове, Козавчин, Юзефпіль (Бугове), Чемірполь, Таужна - до Балтського повіту. Адміністративним центром губернії був м. Кам'янець-Подільський, а з 1920р. - м. Вінниця.

У 1923 р. утворено Хащуватський район, який був пере­даний у 1932 р. до складу Грушківського району. До 1925 року територія Гайворонщини належала до Гайсинської, а потім до Первомайської округи, а після ліквідації округів у 1932 р. - до Одеської області.

У 1933 р. Гайворон стає центром Грушківського району. У січні 1935 року утворено Гайворонський район. Після чергово­го адміністративного поділу України район у 1954 р. передано з Одеської до Кіровоградської області.

Рік 1962. Утворюється укрупнений Ульяновський район, до якого приєднуються Гайворонський і Голованівський райони. У 1962-1964рр. Гайворон був центром виробничо-промислової зони (Гайворонський, Ульяновський і Голованівський райони). Відновлено Гайворонський район у січні 1965р.

Територія району збільшилася 05.02.1965 р., коли відповід­но до Указу Президії Верховної Ради УРСР села Вікнина і Чер­воне були передані з Бершадського Гайворонському району.

Площа району 0,7 тис.кв.км. Населення 40,9 тис. осіб, переважно українці. Проживають також росіяни, вірмени, біло­руси, молдавани та інші національності.

Район знаходиться на відрогах Подільської і Придніп­ровської височин. Поверхня - підвищена, полого хвиляста лесова рівнина, розчленована долинами річок, ярами та бал­ками. Корисні копалини: графіт, золото, марганцева і хромові руди,граніт, каолін, будівельні піски. Площа сільськогоспо­дарських угідь -55,6 тис.га.

К л і м а т

Документальні метеоспостереження в районі ведуться з 1928 року, коли у приміщенні вокзалу залізничної станції Гайворон почав функціонувати метеорологічний кабінет. Започаткував його діяльність гідрометеоролог Південно-Західної залізниці. Нині в Гайвороні функціонує метеорологічна станція, яка підпорядкована Міністерству екології України.

Район розташований в антлантико-континентальній області. Клімат - помірно-континентальний, недостатньо вологий. Континентальність клімату поширюється на схід у напрямку Червоне, Берестяги, Вікнина. Це підтверджується тим, що вегетативний розвиток рослин у них затримується порявняно з південно-західною частиною району на 5-9 днів.

Район знаходиться під впливом насичених вологих повітряних мас (циклонів), що надходять з Атлантичного океану. Саме вони приносять хмарність, опади, зниження температури влітку, а потепління, відлиги та снігопади - взимку.

Відносна вологість повітря в районі 65%. Середньорічна кількість опадів становить 605 мм.

Взимку морози змінюються відлигами. Сніговий покрив про­тягом зими може утворюватися і зникати. Товщина його не пере­вищує 20 см.

Останнім часом спостерігались стихійні явища. Так, на­прикінці 2001 року сильне обледеніння завдало великої шкоди природному середовищу і народному господарству. Намерзан­ня на гілках ламало дерева. На одному погонному метрі електродроту намерзало льоду від 5 до 7 кг. Електричні та радіолінії були виведені з ладу.

Під час малосніжної зими 2002-2003рр. вимерзли посіви озимих культур. Спостереження підтверджують, що середня глибина промерзання грунту становить 10 см, а максимальна 80-100 см.

 

С е р е д н ь о р і ч н а
т е м п е р а т у р а   п о в і т р я

(багаторічні дані метеостанції Гайворон)

Середньорічна температура повітря +8,1 С.

Гайворонська метеостанція цілодобово проводить спосте­реження за температурою повітря, грунту (на поверхні, і в гли­бині), визначає кількість опадів, напрям і силу вітру, хмарність, вологість повітря, атмосферний тиск. Фіксуються і аномальні природні явища. Зібрана інформація щоденно передається в Кіровоградську метеослужбу і в Український гідрометцентр. На метеостанції діє агропост.

 

В о д н и й   б а с е й н

Територією району протікає одна з найбільших річок Ук­раїни Південний Буг. На берегах повноводної ріки знаходяться Гайворон, Солгутове, Соломія, Хащувате, Бугове, Казавчин, Салькове, Завалля, Березівка, Чемерпіль. У давні часи на бе­регах Бугу діяли водяні млини. Як свідок тих часів кам'яний млин у с.Соломії.

Південний Буг є найкращим місцем відпочинку. Особли­во приваблює до себе річка влітку, коли можна купатися і ловити рибу, прогулюватися на човнах, загоряти, насолод­жуватися краєвидами.

У 1964 р. на р. Південний Буг споруджено і пущено в дію Гайворонську гідроелектростанцію потужністю 6300 квт., а та­кож міст, який з'єднав правий і лівий береги ріки.

До цього діяла поромна переправа і перевізники на човнах. Деякий час між лівим і правим берегом курсував дизельний катер.

Південний Буг бере початок із маленького джерельця на Хмельниччині, і протікає через території 5 областей та перети­нає лісостепову і степову природні зони. Його довжина 792 кі­лометри. У сиву давнину Буг був судноплавний від гирла аж до нинішнього м. Немирова Вінницької області. Нині пасажирські і вантажні перевезення по річці здійснюються від гирла до м. Вознесенська Миколаївської області.

Захоплені величавістю ріки наші предки слов'яни називали її Богом. А ще раніше стародавні греки іменували річку Гіпаніс. Підтвердження цьому знаходимо у хроніках грецького історика Геродота (V ст. до н.е.). Турки дали свою назву - Аксу (біла вода). Велич і красу цієї водної артерії описували Леся Україн­ка, Михайло Коцюбинський, Михайло Стельмах та інші пись­менники.

Басейн Південного Бугу розташований у межах Волино-Подільської та Придніпровської височин, а нижня частина ба­сейну займає ділянку Причорноморської низовини. До струк­тури гідгографічної мережі цього басейну входять 6650 річок загальною довжиною 22,5 тис. км, найбільшими з яких є Інгул, Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Чичиклія.

Головною особливістю басейну Південного Бугу є те, що він повністтю розташований у межах території України (пло­ща басейну 63700 км2) і характеризується значною зарегульо-ваністю стоку штучними водоймами.

Вода ріки використовується для технічних і комунальних потреб, зрошення полів. Багатий Буг і на рибні запаси. Тут во­диться карась, сом, лящ, короп, плітка, кленич, марена, окунь, йорш, лин, судак, мирон-вусач, головень, товстолобик та інші види риб. На незамерзаючих ділянках водної артерії зимують дикі лебеді. (Фото водосховища і ГЕСу).У XIX ст. професор Павловський зробив аналізи води і визначив, що Південний Буг одна з найчистіших річок України. Однак у XX ст. забруд­нення технічними викидами промислових підприємств, засто­сування отрутохімікатів у сільському господарстві призвели до зменшення рибних запасів і навіть зникнення деяких її видів.

У с.Вікнина бере свій початок річка Вікнина, яка протікає через Червоне, Долинівку. Вона утворює кілька ставків і впа­дає у річку Ташличку.

Ташличка, ліва притока Південного Бугу, започатковує свій витік неподалік села Завітне Бершадського району. Протікає через Малу Шляхівку, Теофилівку, Кавкули, Орджонікідзе, пе­ретинає південно-східну околицю Гайворона і впадає у Півден­ний Буг на 316-му кілометрі від його гирла. Довжина - 28 км.

На південному-заході району протікає ліва притока річки Савранки — Яланець. Вона бере свій початок біля с. Яланець Бершадського району і тече через Лісниче, Михайлівку, Голда-шівку, Бандурове, Камінну.

За північною околицею с. Котовки бере свій початок річка Млинкова. Вона протікає через Котовку і Соломію, і впадає у Південний Буг. В цю річку вливається невеликий струмок, що витікає з відомого джерела "Іванкова криниця".

Через с.Мощене і с.Тополі протікає невеличка річка (за Сіцінським Ульяновка). її довжина -10 км. і впадає вона у річку Ташличку у м. Гайвороні.

У селі Таужному бере початок річка Таужнянка, яка впадає у річку Синицю - ліву притоку Південного Бугу.

З під лісового урочища "Ясен" с.Могильного бере початок річка Могильнянка, яка зливається з безіменним струмком у центральній частині села. Далі вона струменить через с. Жакчик, с.Ташлик і губиться у плавнях Південного Бугу.

Є в районі і невеличкі струмки, які не мають назви, їх жив­лять водою джерельця.

Територією Гайворонщини протікає 17 малих річок, довжи­ною 180 кілометрів.

 

Р о с л и н н и й   с в і т 

Завдяки сприятливому клімату і родючості грунтів наше Прибужжя має різноманітний світ рослин. Лісова рослинність на території району сформувалася у четвертому періоді кай­нозойської ери. У давнину місцевість була вкрита лісами, але з розширенням землеробства їх площі набагато зменшилися.

Нині в районі 5182 га лісів. Крім цього є 645 га полезахисних лісосмуг. Площа Вільховецького лісництва (Держлісгоспфонд) в районі становить 3979 га. Лісництво має такі лісові урочища: "Пуста" (с.Таужне) - 575 га, "Могильненський байрак" - 82 га, "Тараново" (с.Мощена, Берестяги, Таужне, Червоні Ма­яки, Вільховецьке, Тракт) - 2519 га, "Кубково-1" і "Кубково-2" (с.Червоне, с.Мощене) - 371 га, "Липники" (с.Котовка, с.Солгутове) - 196 га, "Чагари" (с.Бандурове) - 236 га.          Найдавніше урочище "Тараново".

Ліси району є багатоярусними. До першого - відносяться світлолюбиві породи: дуб, ясен, клен, сосна, до другого - ті­ньовитривалі: граб, липа, береза, груша лісова, до третього - підлісок, ліщина, калина, клен татарський, до четвертого - трав'янисте покриття: копитняк, фіалки, медуниця, вороняче око, конвалія, лілія лісова, барвінок, папоротники тощо. Серед нижніх безхлорофільних рослин - гриби, зокрема, опеньки, маслюки, рижики та ін.

Різноманітним є трав'янистий покрив: спориш, пирій, ти­мофіївка, осет, лобода, молочай, кропива, фіалка, м'ята та інші. Серед цілющих бур'янів поширені деревій, кульбаба, по­дорожник великий, полин гіркий, ромашка лікарська, собача кропива, чистотіл великий, конвалія, копитняк звичайний, жи­вокіст лікарський, оман високий, череда трироздільна, бузина чорна. На узліссі і долинах можна зустріти глід, горицвіт вес­няний, звіробій, материнку, мати-й-мачуху (підбіл), чебрець, шипшину.

            Деякі рослини, що ростуть на Прибужжі, занесено до Чер­воної Книги України:

ковила, ковила перчаста, лілія лісова, сон чорніючий, півники угорські, волошка руська, кизильчак чорноплідний, наперстянка великоцвітна, сон-трава, асплетій північний, волосовидний пухирник ламкий, сконалія, анемона лісова, горицвіт весняний, купальниця європейська, півники водяні, підсніжник звичайний, сальвінія плаваюча, тирлич легеневий, фіалка запашна,черемха звичайна.

 

Ф а у н а

Різноманітність тваринного світу Прибужжя зумовили бла­годатний клімат та багато рослинності. У лісових урочищах во­дяться зайці, лиси, дикі свині, барсуки, куниці, білки, а на полях - ховрахи, миші, кроти, хом'яки, у річках і ставках - ондатри та видри. Серед найпоширеніших птахів - ворони, горобці, сини­ці, ластівки, дятли, лелеки, чаплі, жайворонки, сороки, шпаки, дикі качки, нирки, соловейки, горлиці, перепели, куропатки, фа­зани, лисухи, шуляки, зозулі. В останні роки збільшилась кіль­кість білих лебедів.

В річках і ставках найбільше водиться таких видів риб: ка­рась, короп, плітка, товстолобик, окунь, щука, сом, судак, білий амур, лящ, лин, йорш, мирон-вусач, головень, в'юн та інші.

Кількість мисливської фауни в угіддях району: кабани - 21, косулі - 310, зайці - 4680, ондатри - 2000, лисиці - 120, куниці- 180, барсуки - 260, тхорі - 300, видри - 140, білки - 300, пере­пели - 1100, куропатки - 1000, дикі качки - 2300. До Червоної книги занесені:

Птахи - бджолоїдка, бугай, журавель сірий, кібчик, куріпка-сіра, норець-великий, пастушок, пугач, сич, чапля біла велика, іволга, ремез, сапсан, чорнозоба гагара та ін.

Плазуни - гадюка степова, полоз.

Комахи - бабки, джмелі, жуки-носороги, рогачі.

Савці - видра, ласка, річковий бобер, тхір степовий.

В минулі часи на території району водилися вовки, лосі, Для збереження мисливської фауни у зимовий період район­ною організацією Українського товариства мисливців і рибалок організовується підгодівля диких тварин.

 

О х о р о н а 
н а в к о л и ш н ь о г о   с е р е д о в и щ а

В районі функціонує державна екологічна інспекція та пост екологічного контролю «Гайворон», який діє в зоні Гайворонського митного поста. Дбають про збереження флори і фауни Вільховецьке лісництво, районна організація УТМР, інспекція рибоохорони, навчальні заклади, трудові колективи.

 

З а к а з н и к и   т а   п а м ' я т к и 
п р и р о д и

10 грудня 1994 р. Указом Президента України орнітологічно­му заказнику "Бандурівські ставки" надано статус державно­го значення. Його площа становить 385,6 га. У високотравних водно-болотистих заростях гніздяться і розмножуються водо­плавні та прибережні рідкісні птахи. Це - чаплі сірі і руді, гуси сірі, лиски, очеретянки лугові, синиці вусаті та фазани.

Далеко за межами району і області відома гідрологічна пам'ятка "Іванкова криниця", яка займає площу 2,5 гектара. Розташоване цілюще джерело на північно-західній околиці с. Котовки. За хімічним складом у воді з "Іванкового джерела" є солі натрію, калію, кальцію, магнію. Діє цех по розливу цієї при­родної столової води.

 Пам'яткою природи місцевого значення є заповідне уро­чище "Сальківське". Його територія, це схили Південного Бугу. Тут переважає степова рослинність, зокрема, щавлії (три види), жабриця звивиста, цибуля Почовського, ковила воло­систа. Останню занесено до Червоної Книги України. Унікаль­ним явищем можна назвати висяче (або схилове) болото, що є рідкісним не тільки в області, але й в усій степовій зоні Ук­раїни. Болотна рослинність представлена такими видами як очерет і осока, а також ситник членистий та ситник Жерарда. З хребетних видів фауни домінують птахи. Але найбільшу цінність ця територія має як резерват диких бджолино-цінних запилювачів.

Працівники Вільховецького лісництва багато уваги приді­ляють відтворенню дерев хвойних і листяних порід, заліснен­ню невдоб і ярів, заготівлі лікарської сировини, а також дбають про збереження і розмноження диких птахів та забезпечують захист мурашників.

Останнім часом зменшились викиди брудних речовин у водний та повітряний басейни. Збільшилась кількість зелених насаджень.

Гайворонщина - це край мальовничого Прибужжя. Тож збережімо її природну красу для нинішнього і наступних поколінь.

 

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА

Р е л ь є ф

Гайворонський район розташований у південно-західній частині Українського кристалічного щита, на відрогах Подільсь­кої і Придніпровської височин. Кристалічний фундамент скла­дають гірські породи Докембрійського віку (2,1-2,6 млрд. років). Геологічні породи виходять на поверхню берегів Південного Бугу і в глибоких балках. Поверхня кристалічного фундаменту вкрита в більшості продуктами свого руйнування, розкладу і каолінізації.

Каолін, або який ще називають біла глина, утворився внаслідок хімічного руйнування польових шпатів і слюд, що входять до складу різних вивержень - магматичних гірських порід.

Територія району розчленована долинами, балками, яра­ми. На більшій частині Гайворонщини простягається лісостеп.

 

Г р у н т и

Ґрунтове покриття в основному представлене чорноземами реградованими (57,0%) і чорноземами опідзоленими (24,8%), сірими та темносірими опідзоленими грунтами (11,5%) та їх аналогами за ступенем змитості. В цілому їм властива досить висока природна родючість. Крім названих ґрунтів на території району невеликими масивами зустрічаються чорноземи зви­чайні (2,3%), сірі та темносірі реградовані ґрунти (2,7%), луч­ні та лучно-чорноземні ґрунти (1,6%). За механічним складом грунти переважно важкосуглинкові та легкоглинисті. Понад 30% ґрунтів у тій чи іншій мірі еродовані, а тому мають укоро­чений ґумусовий горизонт, містять на 10-30% менше ґумусу і поживних речовин, недостатньо забезпечені вологою.

В 2000 році в господарствах району проведена перша суцільна агрохімічна паспортизація земель сільськогоспо­дарського призначення, в результаті якої в них визначено вміст ґумусу, макро- та мікроелементів, кислотність, стан забруднен­ня радіонуклідами, солями важких металів і залишками пести­цидів, складено відповідні картограми та рекомендації по від­новленню родючості ґрунтів і ресурсозберігаючій технології за­стосування добрив. На цій основі по кожному полю або ділянці розроблені та вручені господарствам району агрохімічні паспор­ти з еколого-агрохімічною оцінкою землі в балах.

Одним із го­ловних критеріїв родючості ґрунту є вміст у ньому органічної речовини - ґумусу. Дані досліджень свідчать, що 73,3% ріллі має середній вміст ґумусу, 23,3% - підвищений, 3,2% - низький 1 0,2% - високий. Порівняно з обстеженням 1990 року вміст ґу­мусу в середньому по району зменшився на 0,05%. Зменшен­ня вмісту ґумусу призводить до зниження урожайності сільсь­когосподарських культур.

 

К о р и с н і   к о п а л и н и

Мінерально-сировинні ресурси представлені 94 виявле­ними родовищами та розробками корисних копалин. Найбіль­шим є родовище кристалічного графіту у смт. Заваллі. Розві­дані запаси — майже 100 мільйонів тонн. Глибина залягання руди від 35 до 350 метрів. Наявність графіту у руді становить 8, а іноді 12%. У 70-х роках минулого століття Заваллівський графіткомбінат випускав майже 65% кристалічного графіту в СРСР і був центром науково-технічного прогресу у своїй під-галузі. Заваллівський графіт за своєю якістю не поступається графітам цейлонських і мадагаскарських родовищ, які вважа­ються кращими у світі розробка ведеться з 1938 року. За цей період на Гайворонському спецкар'єрі, де починався видобуток цього будматеріалу вручну, повністю механізовані усі виробничі про­цеси. Основна продукція підприємства - щебінь. Використо­вується він для дорожнього будівництва, виготовлення залі­зобетонних виробів. Нині підприємство випускає єврощебінь для прокладання сучасних автошляхів.Налагоджено також випуск каменю-буту для промислового і житлового будівниц­тва та гранітного піску для виготовлення тротуарної плитки, прокладання білого шосе.

Поклади граніту є у Солгутовому, Соломії, Казавчині, Сальковому, Заваллі, Мощеному, Вікнині.

Серед корисних копалин — глина, пісок, каолін, чорнокит, золото, хромітова руда. Піщані кар'єри є в Гайвороні, Солгуто­вому, Котовці.

 У 1900 році розвідано поклади марганцевої руди на береговій смузі Південного Бугу від Гайворона до Завалля. Найбільше родовище виявили тоді в с.Антоньово. З 1904 р. по 1907 р. тут добуто 307 тисяч пудів цієї корисної копалини.У1918 році марганцева руда вивозилась до Німеччини. Геологічними дослідженнями 1906 року, 1923 і 1926 рр. підтверджено, що марганець займає площу 20 кв.км. Потужність рудоносних пластів становить від кількох сантиметрів до 7 метрів. Можли­во через невеликі запаси руди, промислове виробництво його за радянської влади не велося.

Розвідано значні запаси каоліну (біла глина), яка використовується населенням для побутових потреб. Каолін є в таких селах як Долинівка, Тополі, Хащувате, Салькове, Соломія, Могильне та ін. Нещодавно спеціалісти гірничо-збагачувального підприємства ТОВ "Стоуп" (м.Київ) провели геологічні розвідки запасів покладів каоліну поблизу с. Вікнини. В перспективі передбачається розробити кар'єр і побудувати збагачувальну фабрику.

На території району відкрито родовища заліза, алмазів, бу­рого вугілля, селіманіту, гранатів, мінеральних пігментів, міді, вісмуту та ін.

__________________________